І небо плакало…: кропивничани попрощалися із земляками - Героями
Україна проживає чергову трагічну добу у своїй історії, а разом з нею і всі ми. Через жорстокі реалії війни українці чи не щодня вшановують Героїв – тих, хто ставши на захист своєї країни, віддали найцінніше – власні життя.
Сьогодні, 27 травня, на Далекосхідному цвинтарі у Кропивницькому громада зібралася, щоб віддати шану двом таким незламним духом військовослужбовцям, які виявили сміливість та мужність у сучасній російсько-українській війні. Це солдати Роман Конограй і Сергій Гринько.
Кропивничани у скорботі схилили у пошані голови у пошані до Героїв, які боролися за незалежність України та свободу свого народу і небо плакало разом із ними….
Страшна війна продовжує без жалю забирати найкращих синів і доньок, викарбовуючи їхні імена у наших серцях і на скрижалях історії України.
Роман Конограй народився 16 серпня 1992 року в Кропивницькому. Навчався в гімназії № 9, тепер Ліцей природничих наук.
У 2011 році Роман закінчив Кропивницький інженерний фаховий коледж Центральноукраїнського національного технічного університету, де здобув кваліфікацію техніка з обслуговування комп’ютерних систем та мереж.
Після цього працював у Кіровоградському інституті землеустрою та одночасно заочно навчався в Кременчуцькому національному університеті імені Михайла Остроградського. У 2017 році він здобув кваліфікацію інженера з землеустрою та кадастру.
Від перших днів повномасштабної війни Роман Конограй став до лав територіальної оборони рідного міста. З вересня 2024 року захищав Україну у складі 71-ї окремої єгерської бригади. Служив розвідником-санітаром розвідувальної групи спецпризначення. Воював на Донецькому напрямку.
Солдат Роман Конограй загинув 20 листопада 2024 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Трудове Донецької області. З того часу вважався зниклим безвісти. У травні 2025 року ДНК експертиза підтвердила загибель воїна. Йому було 32 роки…
Роман був добрим і щирим, нікому не відмовляв у допомозі. Був сильною та надійною підтримкою для своєї родини, завжди знаходив час для друзів. Він своїми руками будував будинок, не уявляв життя без автомобілів, котів та собак, якими він опікувався.
Роман Конограй був людиною з великим серцем і чистою душею. Завжди справедливий, благородний. В його характері поєднувалися гумор, спокій, відвага та розсудливість.
Коли народився синочок, у пологовому будинку казали, що такого турботливого тата ще не зустрічали. Навіть на війні Роман обрав позивний "Кіндер". Він дуже хотів проводити з сином кожну хвилину, хотів для нього кращого мирного та щасливого життя. Дуже любив свій дім, своє місто та свою країну. Саме таким Роман залишиться в пам'яті, серцях безмежно люблячої його родини та всіх, хто його знав і шанував.
Без коханого чоловіка залишилась дружина, без батька - чотирирічний син Михайлик, без люблячого сина та брата – мама, тато та сестра захисника.
Сергій Гринько народився 22 жовтня 1978 року в Херсоні. Згодом родина переїхала до Покровська Донецької області. Навчався Сергій в місцевій загальноосвітній школі № 7. У 1996 році закінчив професійно-технічне училище та здобув робітничу професію "токар".
10 років працював за професію на приватному підприємстві. З 2010 року свою трудову діяльність Сергій Гринько продовжив на автобазі підприємства "МЕТІНВЕСТ". Був фаховою, відповідальною людиною, гарним спеціалістом.
З початком повномасштабної війни Сергій Гринько разом з дружиною активно займались волонтерською діяльністю. Допомагали військовим, цивільним, всім, хто цього потребував.
Під час російського вторгнення тисячі українських родин були вимушені шукати безпечного притулку в інших містах та селах України. Родина Сергія Гринька евакуювалася з Покровська восени 2024 року та знайшла прихисток у Кропивницькому.
У січні 2025 року Сергій Гринько приєднався до лав Збройних Сил України. Служив номером обслуги гранатометного відділення штурмового батальйону на Сумському напрямку.
Солдат Сергій Гринько загинув 13 травня 2025 року в районі населеного пункту Павлівка Сумської області під час виконання заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.
Захиснику було 46 років…
Сергій Гринько був доброю, світлою, щирою людиною. Любив активний відпочинок, походи до лісу по гриби, захоплювався риболовлею. Був членом пошуково-історичного клубу "КАМРАД".
Життєрадісний, відкритий, енергійний. Сергій Гринько був чудовим сім’янином, люблячим чоловіком, турботливим батьком та сином, гарним кумом та хрещеним батьком, вірним, надійним другом.
Без рідної людини залишились дружина, дві доньки, мама, тато та сестра Сергія Гринька.
Наші захисники і захисниці – як янголи-охоронці, не вмирають, а повертаються на небо – вони завжди залишаються жити поряд із нами як приклад для наслідування.
Схилимо голови та вшануємо пам'ять наших героїв-захисників хвилиною мовчання.
Слава їм! Вічна і світла пам'ять!
