"Молився щодня і витримав усе тільки заради вас": у Кропивницькому зустріли звільненого з російського полону Захисника
Після 2,5 років російського полону і реабілітації повернувся Захисник, кропивничанин Олександр Іщенко. У середу, 20 травня, воїна з хлібом-сіллю зустрічали у Кропивницькому рідні, друзі, волонтери, небайдужі містяни. Привітали Героя з поверненням додому і вручили символічні подарунки представники департаменту соціальної і ветеранської політики Кропивницької міської ради. Теплі обійми, сльози радості і таке вистраждане і бажане: «Вітаємо вдома!» розчулили усіх, хто прийшов розділити радість зустрічі Захисника.
Олександр Іщенко - військовослужбовець 5 окремої штурмової бригади. У листопаді 2023 року потрапив у полон до чеченців. Звільнили воїна під час обміну полоненими 24 квітня цього року. Після реабілітації він приїхав додому.
Як Олександр Іщенко став на захист України і як потрапив в полон, розповіла його сестра Дар’я Безушко.
- До війни він працював будівельником, жив звичайним життям у рідному Кропивницькому, виховував дітей. У квітні 2023 року його мобілізували до лав Збройних сил України. Уже восени, під час боїв у районі Іванківців на Бахмутському напрямку, його підрозділ опинився у нерівному бою. Шестеро українських воїнів протистояли десяткам чеченських бійців, які воюють на боці росії. 14 листопада 2023 року Саша потрапив у полон, - розповідає жінка.
Його сестра згадує той час як нескінченне очікування між страхом і надією. Про те, що Сашко в полоні, рідні дізналися із відео. Родина жила від одного відео до іншого, намагаючись у кожному кадрі розгледіти бодай натяк на те, що він живий. На одному із записів Олександр був виснажений, дуже схудлий, але сестра впізнала його погляд — той самий, який знала все життя.
— Я знала, що він поранений, — розповідає Дар’я. — У нас із братом завжди був особливий зв’язок. Він снився мені з пораненням, і я відчувала, що йому дуже важко.
Полон залишив на воїнові тяжкі сліди: уламок у стегні, проблеми із зором, виснаження. Але найважчим були не рани тіла, а випробування, через які йому довелося пройти. За словами сестри, Олександр говорив лише одне:
— Я навчився молитися. Молився щодня. І витримав усе тільки заради вас. Думка про те, що я повернуся додому, давала мені сили жити.
Олександра Іщенка звільнили 24 квітня цього року під час обміну полоненими. Для родини ця звістка стала справжнім дивом. Після років невідомості та страху вони нарешті почули: «Чекайте, ми їдемо додому».
І ось тепер — рідне місто, мамині сльози, обійми сестри, друзі, які не стримують емоцій. Повернення Олександра стало не лише особистою радістю для його родини, а й символом незламності українських воїнів, які навіть у найтемніших умовах не втрачали віри у життя, у своїх близьких і в Україну.
