На щиті повернулися з бою: у Кропивницькому провели у засвіти Воїнів-захисників

П'ятниця, 18 липня 2025 15:02

Незламність, доблесть, вірність присязі — все це про українських Воїнів. А ще самопожертва заради права жити на своїй землі, заради збереження життя тих, кого любиш.

Сьогодні, 18 липня, у Кропивницькій громаді знову скорботний день. На Алеї почесних воїнських поховань Далекосхідного кладовища містяни провели у засвіти тих, хто на щиті повернувся з бою.

Страшна війна продовжує без жалю забирати найкращих синів і доньок, викарбовуючи їхні імена у наших серцях і на скрижалях історії України.

Павло Кондратієв народився 01 липня 1984 року у Кропивницькому. Закінчив загальноосвітню школу № 30. Після школи вступив до професійно-технічного училища № 2, де здобув професію автомеханіка. Своє трудове життя Павло присвятив будівельній справі — виконував ремонтні роботи, відновлював і облаштовував оселі, робив усе на совість. Його знали як сумлінного та умілого майстра, людину слова і діла.

У січні 2023 року Павло Кондратієв приєднався до лав Збройних Сил України. Пройшов навчання та став на захист батьківщини на посаді навідника аеромобільного відділення. Виконував бойові завдання на складному Запорізькому напрямку. Мав статус ветерана війни – учасника бойових дій.

Солдат Павло Кондратієв загинув 07 січня 2024 року в районі населеного пункту Вербове Пологівського району Запорізької області під час виконання бойового завдання, захищаючи територіальну цілісність та державний суверенітет України, її свободу та незалежність.

З того часу він вважався зниклим безвісті. Родина вірила, чекала, шукала його довгих півтора року — трималася за кожну надію, кожну звістку. Лише у червні 2025 року ДНК-експертиза підтвердила загибель воїна. Йому було 39 років …

Павло Кондратієв був людиною великого серця й доброї душі. Його знали як вірного побратима, щирого, чуйного, справжнього друга, до якого можна було звернутися з будь-якою бідою чи проханням. 

У нього були золоті руки — не існувало речі, яку б він не міг полагодити чи зробити з нуля. Він умів творити затишок і лад навколо себе, даруючи  всім відчуття надійності й тепла.

У вільний час Павло любив рибалити. Але найбільше він цінував час, проведений зі своїми доньками. Для них він був найкращим татусем, другом і справжнім героєм, який завжди стояв поряд і захищав їх від усього лихого.

Без найдорожчої людини залишилися дві доньки, дружина, мама і сестри захисника.

Євгеній Грачов народився 07 квітня 1984 року  в Кропивницькому. Навчався у загальноосвітній школі № 10 на селищі Новому.

Із юних літ Євгеній вирізнявся працьовитістю та відповідальністю. Після школи пішов працювати на «Укрзалізницю», та прагнучи більшого одночасно здобував знання у Миколаївському технікумі залізничного транспорту.

До 2015 року він сумлінно виконував обов’язки диспетчера станції Кропивницький — уважний, дисциплінований, він дбав про чіткий ритм залізничного руху і безпеку пасажирів.

Але справжнім покликанням серця, джерелом душевного спокою для Євгенія Грачова стало бджільництво — справа, якій він присвятив себе з 2015 року, жив нею, дбайливо розвивав і по-справжньому пишався.

Та коли розпочалася повномасштабна війна, з перших її днів, вже у березні 2022 року Євгеній добровільно став на захист рідної землі. Служив командиром міномета мінометного взводу, мужньо воював на Херсонському напрямку.

Ветеран війни - учасник бойових дій. Його відвага і вірність присязі були відзначені високими нагородами: відзнакою Президента України «За оборону України», відзнакою Міністра оборони України «Хрест ракетних військ і артилерії», був нагороджений грамотами начальника Регіонального управління Сил територіальної оборони «Південь», командуванням військової частини А5833.

09 липня 2025 року, під час виконання бойового завдання на території Нововоронцовської селищної територіальної громади Бериславського району Херсонської області сержант Євгеній Грачов отримав важке поранення, а 11 липня 2025 року серце воїна зупинилось. Йому було 41 рік…

Справжній воїн, надійний побратим. Євгеній Грачов умів бути поруч тоді, коли це було найпотрібніше. Життєрадісний, щирий, з тонким почуттям гумору, душа компанії, він допомагав тим, хто цього потребував, знаходив правильні слова, щоб підтримати у важку хвилину. Його серце завжди було відкритим для друзів і близьких. Він любив дивувати рідних теплими несподіванками, знаходив радість у найпростіших речах і щедро ділився нею з іншими.

Та понад усе він любив своїх дітей — донечок, для яких був батьком із великої літери: турботливим, уважним, ніжним і мудрим, завжди поруч серцем. Без рідної людини залишились дві доньки, дружина, батько та сестра Євгенія.

Наші захисники і захисниці – як янголи-охоронці, не вмирають, а повертаються на небо – вони завжди залишаються жити поряд із нами як приклад для наслідування.

Схилимо голови і вшануємо пам'ять наших героїв захисників хвилиною мовчання. Слава їм! Вічна і світла пам'ять!

Усі новини