Повернулися додому “На щиті”: у Кропивницькому попрощалися із загиблими Героями-захисниками
Жорстока війна обпалює душі й серця, безжально забираючи найкращих синів і доньок України. Сьогодні, 28 липня, кропивничани схилили голови перед подвигом Героїв-земляків і віддали шану мужності та відвазі молодшого сержанта Юрія Маркіна та солдата Олексія Коваленка.
Юрій Маркін народився 06 липня 1983 року у місті Знам'янці. Навчався у місцевій школі. Вищу освіту здобув в Одеській національній академії харчових технологій, отримавши кваліфікацію бакалавра. Юрій працював у різних сфера: мав досвід роботи у правоохоронних органах та залізничній галузі. Професійний та життєвий шлях Юрія був сповнений праці, відповідальності й постійного розвитку.
У 2014 році Юрій Маркін переїхав до міста Кропивницького, де розпочав новий етап свого життя. За покликом серця, він став до лав Збройних Сил України, виконував бойові завдання у зоні проведення антитерористичної операції. Вірний військовій присязі та своєму обов’язку, Юрій Маркін з честю проходив службу, виявляючи мужність, витримку та відданість Батьківщині. Мав статус Учасника бойових дій.
У 2021 році він завершив службу та поїхав працювати до Польщі - прагнув розвиватися, і здобувати новий досвід. Та доля розпорядилася інакше. Дізнавшись про повномасштабне вторгнення, Юрій Маркін, без жодних вагань, прийняв рішення повернутися додому. Добровільно ставши на захист України, він знову присвятив себе військовій справі.
Проходив військову службу у складі 39-го батальйону, де отримав військове звання молодшого сержанта. Під час служби виконував бойові завдання у складі 1-го танкового батальйону, а свій бойовий шлях завершив у лавах 3-ї окремої штурмової бригади.
Під час виконання бойового завдання молодший сержант Юрій Маркін, отримав важке поранення, 22 липня 2026 року серце воїна зупинилося. Йому було 43 роки.
Рідні згадують Юрія як люблячого батька, відданого чоловіка, який, попри важкі бойові будні, завжди знаходив час, щоб почути голос своєї коханої дружини, підтримати її та нагадати, що любить. Добрий, щирий, чесний і справедливий. Мав свої захоплення та інтереси. Одним із них було колекціонування шевронів, кожен із яких мав для нього особливе значення та нагадував про людей, події й моменти, пов'язані з військовим шляхом.
Юрій Маркін був мужнім воїном і надійним побратимом, який завжди приходив на допомогу, ризикуючи власним життям заради інших. Для товаришів він був опорою та людиною, якій довіряли.
Олексій Коваленко народився 18 січня 1997 року в Кропивницькому. Після закінчення місцевої школи вступив до будівельного коледжу, де здобув фахову освіту. Із дитинства Олексій вирізнявся лідерськими якостями, цілеспрямованістю та сильним характером. Він рано став самостійним, не боявся праці та впевнено будував власний життєвий шлях. Працював на різних роботах, здобував досвід, і завжди прагнув йти вперед. Його доброзичливість, щирість, працьовитість і готовність прийти на допомогу стали невід'ємними рисами його характеру. Він був амбітним і щирим юнаком із добрим серцем, який завжди залишався готовим підтримати близьких і друзів, бути для них надійною опорою.
У червні 2024 року Олексій Коваленко став до лав Збройних Сил України, пройшов необхідну підготовку та виступив на захист Батьківщини. Служив на посаді кулеметника, механізованого відділення, мужньо тримаючи оборону на Покровському напрямку.
26 жовтня 2024 року під час виконання бойового завдання, в районі населеного пункту Ізмайлівка, Покровського району Донецької області життя солдата Олексія Коваленка, обірвалося. Відтоді він вважався зниклим безвісти.
У лютому 2026 року результати ДНК-експертизи підтвердили найстрашніше — Захисник загинув, до кінця виконавши свій військовий обов’язок перед Україною. Йому було 27 років.
Доля відміряла йому надто короткий шлях. Не домріяв, не докохав, не встиг здійснити задумане, сповна відчути радість мирних днів і насолодитися життям, яке тільки починалося. Олексій був людиною слова і честі. Його поважали за доброту, силу характеру та вміння залишатися поруч у важку хвилину. Таким він назавжди залишиться у пам'яті всіх, хто його знав, працював і служив.
Наші захисники і захисниці – мов янголи-охоронці. Вони завжди залишаються поруч — у наших серцях, у наших спогадах, у кожному дні. Вони дарують світло віри, силу духу та приклад безмежної любові до своєї землі.
І доки живе вдячність Героям у наших серцях — житиме Україна. Схилимо голови й вшануємо пам’ять наших Героїв-захисників хвилиною мовчання.
Слава їм! Вічна і світла шана!
