У Кропивницькому попрощалися з Героями — Костянтином Шевчуком і Володимиром Будулатієм
Сьогодні, 26 червня, на Алеї Слави Далекосхідного кладовища в Кропивницькому відбулася траурна церемонія прощання із захисниками України — солдатом Костянтином Шевчуком та старшим солдатом Володимиром Будулатієм.
Цього скорботного ранку місто віддало останню шану двом мужнім воїнам, які стали на захист незалежності й територіальної цілісності України. Кропивничани схилили голови і стали на коліна перед траурним кортежем, який супроводжував тіла полеглих захисників.
Страшна війна продовжує забирати найкращих. Їхні імена залишаться навічно в наших серцях і в історії України.
Солдат Костянтин Шевчук народився 29 жовтня 1986 року в Кропивницькому. Закінчив школу №14 та здобув фах маляра-штукатура і плиточника у ПТУ №2. Відслужив строкову службу в Криму, працював на місцевих підприємствах, останнім часом — на заводі «Хімрезерв».
У травні 2024 року був мобілізований до лав Збройних Сил України. Служив на Херсонському напрямку, мав статус ветерана війни – учасника бойових дій.
20 червня 2025 року, перебуваючи у відпустці, його серце раптово зупинилося. Костянтинові було 38 років. Він залишив по собі пам’ять про доброго сина, батька, брата, вірного побратима й щиру людину, завжди готову допомогти.
Рідні і друзі про нього згадують, як про людину великого серця — щирий, добрий, життєрадісний. Завжди готовий простягнути руку допомоги, завжди поруч із тими, кому важко. Він щиро переймався чужим болем, дбав про кожного, хто був поруч.
У родинному колі — люблячий турботливий син, батько та брат. Його добре слово, тепла усмішка, готовність підтримати — назавжди залишаться у серцях тих, хто його знав.
У скорботі залишилися мама, донька та брат, який нині також боронить Україну.
Старший солдат Володимир Будулатій народився 12 червня 1996 року в Кропивницькому. Жив із родиною в селі Вільне, згодом — у селищі Новому. Навчався у школі №10, здобув спеціальність електрика у ВПУ №4 ім. Миколи Федоровського.
У 2016–2017 роках проходив строкову службу в Національній гвардії України. Після служби працював у Києві, зокрема у торгівельній мережі АТБ.
У листопаді 2024 року був мобілізований до лав Збройних Сил України. Служив розвідником-навідником, воював на Донеччині. Незважаючи на поранення, після лікування повернувся до побратимів. Загинув 11 червня 2025 року, за день до свого 29-го дня народження, виконуючи бойове завдання в районі Серебрянки Бахмутського району.
Спокійний, дисциплінований, відповідальний — таким знав Володимира кожен, хто був поруч.
У ньому поєднувалися витримка і доброта, внутрішня сила і людяність. Він був гарним надійним побратимом, завжди готовим прийти на допомогу.
Володимир щиро любив свою дружню родину. Особливе місце у його серці займали племінники — він піклувався про них, був для них прикладом, старшим другом і захисником.
Під звуки метронома учасники церемонії прощання вшанували пам’ять Героїв хвилиною мовчання. Після молитви за упокій відбувся чин поховання. Військовий комісар передав Державні Прапори рідним загиблих.
Кожна втрата – як рана в серці країни, що не загоїться з часом. Пішли ті, хто мав жити, мріяти, любити… Їхнє життя обірвала війна, але їхній подвиг житиме в пам'яті усіх нас.
