Вічна шана загиблим Героям: у Кропивницькому попрощалися з Воїнами-захисниками
Сьогодні, 16 липня, в Кропивницькому рідні, друзі, бойові побратими провели у засвіти українських Воїнів, які постали на шляху російських окупантів — сержантів Миколу Тарасюка і Миколу Швеця.
Страшна війна продовжує без жалю забирати найкращих синів і доньок, викарбовуючи їхні імена у наших серцях і на скрижалях історії України.
Микола Тарасюк народився 25 травня 2002 року в селі Ганно-Требинівка Устинівського району Кіровоградської області. До 5 класу навчався в Інгульській середній школі. У 2013 році родина переїхала до Кропивницького, і Микола продовжив навчання в загальноосвітній школі № 29. Він ріс активним, веселим, позитивним і надзвичайно світлим хлопцем, завжди готовим прийти на допомогу. Любив спорт — займався футболом та велотуризмом, мав дуже багато друзів як в місті, так і в селі.
Після школи Микола Тарасюк вступив до Кропивницького інженерного фахового коледжу й здобув освіту за спеціальністю «Обслуговування верстатів з комп’ютерним забезпеченням». Проте ще з дитинства він мріяв носити військовий однострій. Мріяв бути там, де потрібна сила духу, відвага й честь.
Тому після навчання він без вагань вирішив служити — у грудні 2021 року став до лав Української армії й розпочав службу у Чопському прикордонному загоні.
Із перших днів повномасштабної війни Микола Тарасюк твердо вирішив захищати країну та підписав контракт з прикордонним загоном, у якому проходив службу.
У 2023 році був переведений до 3-го Луганського прикордонного загону імені Героя України полковника Євгена Пікуса, служив на посаді інспектора прикордонної служби 1-ї категорії – оператора безпілотних повітряних систем. Пройшов теоретичну та практичну підготовку і разом з побратимами міцно тримав оборону на Донецькому напрямку – Бахмут, Іванівське.
Сержант Микола Тарасюк загинув 03 березня 2024 року, в районі населеного пункту Іванівське Донецької області під час виконання бойового завдання, захищаючи територіальну цілісність та державний суверенітет України, її свободу та незалежність.
Від того часу, більше року, вважався зниклим безвісти. Рідні сподівались на найкраще, тримали надію. На жаль, у червні 2025 року ДНК-експертиза підтвердила загибель воїна. Йому було всього 21 рік…
Але попри свій молодий вік, Микола Тарасюк був справжнім чоловіком – відповідальним, щирим, відданим своїй справі та країні. Для рідних – опора, для друзів – вірний товариш, для побратимів – брат по зброї. Він зберігав силу духу навіть у найважчі моменти, не втрачав людяності та вірив у Перемогу.
З великою любов’ю та гордістю на нього завжди чекала родина . Особливо міцний і зворушливий зв'язок єднав Миколу з мамою, татом та сестрою – вони були для нього всім, а він був для них всесвітом. Він оберігав їх, а тепер вони оберігають пам'ять про нього у своєму серці.
Микола Швець народився 22 листопада 1979 року в Автономній Республіці Крим. Зростав та дорослішав у місті Кропивницькому. Тут він закінчив загальноосвітню школу № 35, а згодом опанував фах газозварювальника у професійно-технічному училищі № 4. Строкову військову службу проходив під Києвом, був зв’язківцем, дбав про надійний зв’язок — основу впевненості та порядку.
Повернувшись додому, Микола Швець присвятив себе будівельній сфері. Він був справжнім майстром, мав золоті руки, ніколи не цурався важкої праці й завжди користувався глибокою повагою серед колег і керівництва.
У 2010 році Микола Швець створив власну родину — одружився й став щасливим батьком трьох чарівних донечок. Для них він був не просто турботливим татусем, а першим захисником і справжнім прикладом любові й відданості.
Коли на сході України розпочалася антитерористична операція, Микола Швець у 2015 році став до лав Збройних Сил України, приєднавшись до 36-ї окремої бригади морської піхоти. Служив у секторі «М» на території Донецької та Луганської областей, боронив Маріуполь.
Із початком повномасштабного вторгнення у 2022 році він знову без вагань виступив на захист Батьківщини — у складі 56-ї окремої мотопіхотної бригади, спочатку в піхоті, потім служив водієм - номером обслуги артилерійського. Він безжально нищив ворога на Донецькому та Запорізькому напрямках.
Микола Швець мав статус ветерана війни – учасника бойових дій. Його мужність і відданість були відзначені високими нагородами: відзнаками Президента України «За оборону України», «За участь в антитерористичній операції», відзнакою Начальника Генерального Штабу Збройних Сил України - нагрудним знаком «Учасник АТО», почесним нагрудним знаком головнокомандувача Збройних Сил України «Золотий Хрест», нагрудним знаком «Збройні Сили України».
Життя сержанта Миколи Швеця обірвалося 08 липня 2025 року під час виконання бойового завдання зі знищення російських агресорів в районі населеного пункту Маркове Костянтинівського району Донецької області. Йому назавжди буде 45…
Сміливий, відважний воїн, надійна, чуйна та порядна людина.
У рідкісні хвилини відпочинку, після запеклих боїв, Микола Швець разом із вірними, не раз перевіреними побратимами мріяв про мир і спокій, про світле й безпечне майбутнє для своїх дітей та всіх рідних, яких він оберігав до останнього подиху.
Три донечки залишилися без доброго, люблячого, уважного татуся, дружина — без чоловіка, мама й брат — без турботливого сина й чудового брата. Без найкращого друга, мудрого порадника залишилися близькі та вірні друзі, з якими він ділив і радість, і тривоги.
Упокоїлися Герої на Алеї почесних воїнських поховань Далекосхідного кладовища. Панахиду відслужив архієпископ Кропивницький і Голованівський Православної церкви України Марк.
Наші захисники і захисниці – як янголи-охоронці, не вмирають, а повертаються на небо – вони завжди залишаються жити поряд із нами як приклад для наслідування.
Схилимо голови і вшануємо пам'ять наших героїв захисників хвилиною мовчання. Слава їм! Вічна і світла пам'ять!
