Знову непоправна втрата – у Кропивницькому в останню путь провели Героя -захисника
Сьогодні, 29 травня, Кропивницький знову в жалобі – на Алеї почесних воїнських поховань Далекосхідного кладовища рідні, друзі, побратими попрощалися із загиблим на передовій земляком – Героєм майором Сергієм Мигалатієм.
Живемо в час війни, у якій український народ втрачає ще зовсім юних українців і українок, які б могли будувати майбутнє нашої країни. Вони пішли захищати нас від зла. Зла, яке опанувало сусідами-росіянами, цілим їх плем’ям й спонукає цю божевільну орду йти війною на українську землю.
Страшна війна продовжує без жалю забирати найкращих синів і доньок, викарбовуючи їхні імена у наших серцях і на скрижалях історії України.
Сергій Мигалатій народився 27 вересня 1994 року у Кропивницькому. У дитинстві – допитливий, життєрадісний, позитивний, щирий. Він завжди був світлом для рідних, ніс у собі щось особливе.
У 2001 році Сергій пішов навчатися до гімназії № 5, нині – ліцей імені Тараса Шевченка, а у 2009 році вступив до нині Наукового ліцею, який закінчив у 2011 році. Як людина творчо обдарована вже у старших класах працював журналістом.
Того ж року Сергій Мигалатій вступив до Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого. Але його серце завжди належало не лише закону, а й слову.
Ще студентом він почав писати оповідання та есе під псевдонімом Олег Мрієнко, знаходив час на творчість, коли вже працював і навіть коли пішов воювати. Його тексти глибокі, сповнені символів і загадок, оповиті туманом і таємницею залишали простір для думки, проникали вглиб душі. Вони стали зіркою, що згасла, не встигнувши зійти на орбіту української літератури. Його твори були надруковані у збірках та виданнях сучасної української прози та поезії, він брав участь у літературних вечорах у Харкові й Кропивницькому, жив словом, мріяв написати й видати власний роман.
Після закінчення вишу Сергій Мигалатій працював слідчим Служби безпеки України у Херсоні.
У 2016 році Сергій одружився, а у 2017 – народився син. Для своєї дитини він старався бути найкращим татом, для родини був міцним плечем, на яке можна було надійно спертися.
Згодом Сергій Мигалатій з родиною повернувся в Кропивницький та працював пліч-о-пліч з батьком, займаючись сімейним бізнесом, планував повернутись до Харкова, але історія країни змінила маршрут його життя.
Із першого дня повномасштабного вторгнення росії на територію України Сергій Мигалатій, як справжній патріот, став на захист батьківщини – свідомо, з гідністю. Служив у складі 121-ї окремої бригади територіальної оборони на посаді командира взводу. Далі – начальником розвідки батальйону, начальником штабу. У 2024 році Сергій Мигалатій прийняв командування військовою частиною.
Побратими та підлеглі знали його як справжнього офіцера і командира, який ніколи не стояв осторонь, дослухався до думок інших. Його поважали, і йшли за ним.
За час служби Сергій Мигалатій був нагороджений медаллю командувача Сил територіальної оборони Збройних Сил України "За вірну службу", нагрудним знаком – почесною відзнакою командира 120-ї окремої бригади територіальної оборони Збройних Сил України, медаллю "За хоробрість в бою", нагрудним знаком "Захисник рідної землі", медаллю "Хрест Свободи" Православної церкви України, мав статус ветерана війни – учасника бойових дій.
Майор Сергій Мигалатій з позивним "ФІЛІН" загинув 26 травня 2025 року під час виконання бойового завдання із забезпечення заходів національної безпеки і оборони України, відсічі та стримуванні збройної агресії російської федерації на Вовчанському напрямку на Харківщині.
Йому було лише 30 років, але за цей короткий вік він встиг більше, ніж багато хто за все життя.
Мужній, відповідальний, справедливий, рішучий і одночасно добрий та турботливий. Сергій був людиною, в якій поєднувалися відвага воїна і тонка чутливість митця.
У захисника залишились дружина, син, мама, тато, брат, бабуся, рідні, близькі, друзі.
Наші захисники і захисниці – як янголи-охоронці. Вони не вмирають – вони повертаються на небо. Їхні подвиги, жертовність і любов до України залишаються з нами назавжди. Вони – наші приклади сили, гідності й незламності.
Схилимо голови та вшануємо пам'ять українського Героя!
Доземний уклін нашим захисникам і захисницям!
