Та в Бога вже його душа: у Кропивницькому провели в останню путь Героя-захисника
Кропивницький знову у жалобі. Сьогодні, 28 жовтня, містяни провели в останню путь Героя, який стояв на захисті свободи і незалежності рідної землі, солдата — Івана Жигуна.
Страшна війна продовжує без жалю забирати найкращих синів і доньок, викарбовуючи їхні імена у наших серцях і на скрижалях історії України.
Іван Жигун народився 06 лютого 1983 року в місті Маріуполь Донецької області. Любов до спорту супроводжувала його змалку: хлопець займався спортивно-бальними танцями, а також боксом, що виховало в ньому силу волі, витривалість і повагу до чесної боротьби.
Навчався у Маріупольській загальноосвітній школі. Після її закінчення вступив до Маріупольського вищого професійного металургійного училища, обравши спеціальність слюсаря-сантехніка. Професія давалася йому легко, адже Іван Жигун мав "золоті руки" та справжній інженерний розум. Він працював за фахом на різних підприємствах рідного міста, де здобув репутацію чесного, відповідального й надійного працівника.
У 2010 році Іван Жигун переїхав до Києва, де розпочав новий етап свого життя. Тут він продовжив працювати за професією, виявивши себе як людина працьовита, уважна до деталей, завжди готова допомогти колегам.
Та головною його гордістю і натхненням завжди була родина. Він безмежно любив своїх дітей, був турботливим батьком і чоловіком, який умів підтримати добрим словом, навчити терпінню й доброті. Для рідних він був справжньою опорою, для друзів — надійним плечем, мудрим наставником і прикладом людяності. Його щирість, почуття гумору, вміння вислухати і допомогти залишили по собі глибокий слід у серцях усіх, хто його знав.
На початку повномасштабне вторгнення, Іван Жигун не залишився осторонь. Без жодних вагань став до лав Збройних Сил України, бо розумів, що обов’язок кожного чоловіка — захищати свою землю, дім і майбутнє своїх дітей.
Після проходження військової підготовки його призначили на посаду розвідника взводу спостереження. Відвага, спокій і відповідальність допомогли йому швидко заслужити довіру побратимів.
Серце воїна зупинилося 06 грудня 2024 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Жовте Покровського району Донецької області, захищаючи територіальну цілісність і державний суверенітет України. Майже рік його вважали безвісти зниклим.
Йому був лише 41 рік. У розквіті сил, з мріями, які ще могли здійснитися, він віддав найдорожче — своє життя — заради миру, свободи та майбутнього рідної землі.
У скорботі залишилися дружина, діти, брат, рідні та побратими, для яких Іван назавжди залишиться символом мужності, честі та відданості.
Вічна пам'ять Героям нашого часу!
