День української музики у Кропивницькій музичній школі №2: мелодії, що тримають світло
У Кропивницькій музичній школі №2 імені Юлія Мейтуса відбувся концерт, присвячений Дню української музики. Це був не просто вечір музичних творів — це була своєрідна подорож крізь українську душу, її пам’ять, любов, біль, мрію і незламність.
Кожен твір, що прозвучав цього вечора, по-своєму розповідав про Україну.
Концерт відкрила інструментальна молитва «Боже, Україну збережи» у виконанні струнного тріо Ольги Бакуми, Вікторії Верещагіної-Макарової, Наталії Коротєєвої та концертмейстера Оксани Бормінцевої. І це був символічний початок вечора: українська музика сьогодні — це не лише мистецтво, а й молитва за життя, за мир і за нашу землю.
У народній пісні «Ой ти, дівчино, чом зажурилась?» у талановитому виконанні Олени Соколенко та Уляни Котової ожила особлива риса української пісенної традиції — здатність говорити про найтонші людські почуття просто, щиро і без зайвих слів.
«Елегія» Юрія Щуровського від Олександри Кім нагадала, що українська музика вміє бути тихою і задумливою, зберігати в собі світ особистих переживань, пам’яті й надії.
А романс «Сміються, плачуть солов’ї» у виконанні Артема Олійника став ще одним свідченням того, наскільки органічно в українській культурі поєднуються радість і смуток, любов і туга, світло і тривога.
У «Соколятах» В’ячеслава Хурсенка, які прозвучали у виконанні фортепіанного дуету Валентини Кологреєвої та Тетяни Шинкевич, відчувалася інша грань українського характеру — енергія, молодість, рух уперед.
А вокальний квартет Ольги Черняхович, Артема Олійника, Уляни Котової та Олени Соколенко піснею «Коли заснули сині гори» Анатолія Кос-Анатольського, перенесла слухачів до Карпат — у простір, де гори, пісня і людська пам’ять нероздільні.
Та українська музика не живе лише минулим. Вона змінюється разом із нами, відкривається новим звучанням, вступає у діалог із культурою світу.
Це особливо яскраво продемонстрували «Ріо-карнавал» Лариси Іваненко у виконанні Маргарити Періханян та Анни Лисенко, сучасне ф’южн-прочитання народної пісні «Ой, чий то кінь стоїть» гуртом «Анатомія стихій» та фінальна композиція «Ukraine-USA» в обробці Богдана Максименка, яку виконав ансамбль «Діксіленд».
І саме у фіналі українська музика ніби зробила ще один важливий крок — від власної традиції до відкритого світу, не втрачаючи себе.
У цьому, мабуть, і є одна з головних сил української культури. Ми пам’ятаємо свою історію, свою культуру, свої пісні, своїх композиторів, свої мелодії — але водночас не боїмося нового, експериментуємо, поєднуємо українське звучання із сучасними музичними стилями та культурними впливами інших народів.
Українська музика пережила імперські заборони, війни, репресії, спроби витіснити нашу мову й культуру. І сьогодні, коли Україна виборює свою незалежність у найважчій боротьбі, вона знову звучить.
Звучить у класах музичних шкіл. У концертних залах. На сценах і в укриттях. У великих оркестрах і в тихому домашньому виконанні.
Бо музика — це теж спосіб триматися. Вона зберігає те, що не можна втратити. Нагадує, ким ми є. Єднає покоління. Дає голос пам’яті й водночас говорить про майбутнє.
Тому цей концерт став не лише святом української музики. Він став маленьким, але дуже переконливим свідченням нашої культурної стійкості.
Поки звучить українська музика — живе Україна!
Поки ми співаємо свої пісні — ми зберігаємо себе!
Поки творимо — ми віримо в майбутнє!
І нехай українська музика звучить — як голос нашої свободи, як символ незламності, життя і надії на Перемогу.
Щиро дякуємо всім виконавцям, викладачам та концертмейстерам за майстерність, творчість і атмосферу цього особливого вечора.
Окрема подяка ведучій Катерині Ткаченко, яка своїм образним і влучним словом поєднала музичні номери та допомогла слухачам відчути їхній глибший зміст.
- І наша особлива вдячність Збройним Силам України — за можливість жити, працювати, навчатися, співати й творити, - наголосила директорка музичної школи №2 Олена Надутенко. - Нехай у Кропивницькому й надалі звучить українська музика — гучно, вільно і з любов’ю до України.
